Прогулянка рівним: чим здивує місто з меж волині та полісся?

Рівне — приклад міста, яке сформувалось на перетині двох протилежних між собою культур. Довгий час місто перебувало у складі Литовської держави, потім Польщі, після чого відійшло до Російської імперії, після Третього поділу Речі Посполитої. Та після кількох століть у складі імперії, під час громадянської війни, місто ніяк не могло знайти свого гоподаря, переходячи з рук в руки. Зрештою, за підсумками громадянської війни, місто знову відійшло до складу Польщі. Остаточно, до складу УРСР, а згодом і незалежної України, місто було приєднане у 1939 році, після того, як Радянський Союз та гітлерівська Німеччина розділили територію польської держави по річці Збруч.

Таке історичне введення необхідне для розуміння того, що Рівне — за великою мірою місто-загадка. Принаймні, так його сприймав я, до цієї поїздки. З одного боку, Рівне — це ще і не типова Західна Україна, якою ми звикли її уявляти, а з іншого — вже і не звична частина українського Полісся. Той факт, що місто Рівне знаходиться саме на своєрідному перетині Волині та Полісся, а відповідно, у минулому — це був перетин ще й Російської імперії та Польщі, неабияк підігравав інтерес до нього. Мені було цікаво дізнатись, вплив якої культури переважив на території міста, та, відповідно, як це відображається на його сучасному стані?

Наше знайомство з містом, вже традиційно, починається з залізничного вокзалу. Електричка Могиляни — Рівне прибула, напевно, до самої крайньої пасажирської платформи, а це означало, що ми в будь-якому разі проходитимемо по пішохідному мосту, з якого згодом і зробили кілька фотографій. Приміщення вокзалу станції Рівне — приклад типової радянської післявоєнної будівлі, яку було зведено на зміну старій, зруйнованій у ході Другої світової війни. Залізницю, яка проходила територією міста, у Рівному було відкрито у 1873 році, за 12 років після відкриття першого на вітчизняних теренах залізничного шляху Перемишль — Львів, що проходив частиною території сучасної Західної України. Того ж 1873 року, і було відкрито станцію Рівне. З тих пір, Рівне є важливою пасажирською та грузовою станцією, не зважаючи на те, що всього менш ніж за 15 кілометрів від міста знаходиться станція Здолбунів — головний залізничний вузол Рівненщини.

Перш ніж відправитись оглядати місто, ми вирішили зазирнути і всередину вокзалу. Його внутрішнє приміщення виглядало дещо яскравіше, ніж блякле зовнішнє. Частиною внутрішнього оформлення вокзалу є картини, на яких відображено події історії міста, починаючи від його заснування. Зал очікування виглядав більш-менш пристойно, принаймні не було чутно неприємних запахів, з якими нам довелось стикнутись на станції Знам'янка, ще по дорозі до Острогу.

Перейшовши мостом річку Устя, ми потрапили до центральної частини міста. Першою нашою ціллю у Рівному став Музей бурштину, який знаходиться на вулиці Симона Петлюри. Я багато чув про цей музей тоді, коли ще навіть не планував поїздку сюди, тож мені було цікаво перевірити, чи справдяться мої сподівання по відношенню до цього музею, який за відгуками в інтернеті, мав порадувати цікавими експонатами. І дійсно, в музеї представлена велика кількість поробок з бурштину, розповідається про історію його видобутку на території Рівненщини, а також представлено і деякі дійсно унікальні експонати з точки зору історії та природничих наук. Втім, екскурсія виявилась для нас, бідних студентів, задоволенням дорогим, тож, очевидно, ми не вловили унікальність і половини пердставлених зразків. Тож, якщо будете в Рівному, не повторюйте наших помилок, та не поскупіться на оплату екскурсії, адже бурштин на Рівненщині — це не тільки, так звана "бурштинова лихорадка", яка пов'язана сьогодні в першу чергу з незаконним видобутком бурштину на Поліссі.

Після музею ми відправились оглядати центр міста, який виглядав доволі затишно. Попри те, що поруч з нами проходили сотні людей, не відчувалось шаленого ритму, притаманного великим містам. У Рівному, навпаки, час, здавалося б, йшов у заповільненому режимі, адже менш ніж за годину ми встигли оглянути практично всю центральну частину міста. Тут, гості та жителі міста можуть обрати спосіб проведення часу, відповідно до своїх уподобань. Рівне багате парками, де, навіть, взимку гуляє багато молодих людей. Парк Молоді та парк імені Тараса Шевченка — приваблюють до себе тих, хто прагне провести час за неквапливою прогулянкою. Окрім цього, в обох цих парках можна зустріти доволі незвичні скульптури, принаймні, для нашого кропивницького менталітету, вони видались саме такими, та нагадали нам дещо схожі скульптури в одному з парків Хмельницького, які виглядають скоріше страхітливо аніж захопливо.

Для тих же, кого зацікавить історія Рівненщнини раджу відвідати місцевий Краєзнавчий музей, який докладно розповість вам про історію міста та області. Так само, радимо завітати в музей Уласа Самчука, відомого українського письменника, родом саме з Рівненської області. До речі, цей музей знаходиться в одній і тій самій будівлі, що й Музей бурштину. Окрім цього, у списку пам'яток міста числиться ще й музей-магазин пива. Звичайно, ми не могли залишити поза увагою таке сакральне для будь-якого представника чоловічої статі місце, однак, знайти точне місцезнаходження цього музею нам так і не вдалось.

Решту часу, ми гуляли Рівним у довільному напрямку. До електрички на Луцьк залишалось ще більш ніж вдосталь часу, тому ми насолоджувались вечірньою аурою міста. Хоч і йшли ми за великою мірою куди ноги вели, однак на своєму шляху регулярно зустрічали різноманітні пам'ятки, крізь які, Рівне сприймалось по-особливому. Здавалося б, тут не так багато споруд чи соборів, які можуть похизуватись стародавньою історією, однак нам вдалось знайти будівлю, яка сьогодні вважається одним із символів міста, та була свідком як католицького, так і імперського минулого. Цією спорудою є костел святого Антонія, будівництво якого розпочалось у 1868 році, на території де знаходився більш давній храм, історія якого сягала аж 1548 року. Зараз костел святого Антонія виконує роль Будинку органної музики, однак, як бачимо, історія цієї будівлі була свідком багатьох захопливих подій минулого міста.

Ще однією пам'яткою на честь історії міста є пам'ятник княгині Марії Несвицькій, або Рівненській, як часто називають її. Роль цієї жінки в історії Рівного не можливо переоцінити, бо саме вона змогла перетворити Рівне з непримітного містечка в один з центрів тодішньої Волинської землі. Місто Рівне багато в чому зобов'язане саме діянням княгині Несвицької, тож, очевидно, її образ користується великою повагою серед місцевих жителів.

Повертаючись на вокзал, нам також вдалось побачити і місцеву дитячу залізницю, яка, однак, працює лише по вихідним та святам, тож все, що ми змогли розгледіти крізь темноту — це мініатюрний вагончик. Загалом, дитяча залізниця користується великою популярністю, як серед місцевих жителів, так і серед туристів. Хоч, це місце часто і залишається поза увагою списку пам'яток міста, однак для тих хто зацікавлений у залізничній тематиці, радимо відвідати це місце.

На стандартну ж залізницю ми повернулись близько 8 години вечора, приблизно за годину до останньої на той день електрички. До речі, тоді нам немало пощастило, адже хвилин за 20-ть після нашого повернення на вокзал, у Рівному розпочалась справжня злива. Раді своєму своєчасному поверненню, ми ще з півгодини дивились з вікна вокзалу на те, як несподівана груднева злива заливала місто, яке, навіть за таких умов, все ще виглядало прекрасно.

Повертаючись до свого головного питання, про те, яка ж культура чи влада найбільше вплинула на історію Рівного, я навряд-чи дам вичерпну відповідь. Однак, це і не є настільки важливим. Важливо те, що Рівне багате і на старовинні будівлі, незвичайні скульптури та затишні міста, які створюють принаймні зовнішнє благополуччя міста. Тому, Рівне, це на мою думку приклад міста, яка шанує своє минуле, яким би воно не було, і при тому, так само впевнено дивиться у майбутнє.