Подорож на Сумщину : знайомство з містом Тростянець

Рівно до цієї поїздки Сумщина залишалась для мене абсолютно незвіданою. Як шанувальник футболу я знав, що з цих країв вийшли Олег Гусєв — легенда київського "Динамо" та Михайло Фоменко, який прославився як футболіст, а згодом і тренер. Як людина, яка ще не до кінця встигла забути шкільні уроки літератури, пам'ятав, що Сумщина подарувала українській культурі Остапа Вишню, Пантелеймона Куліша та Миколу Хвильового. І це - ще далеко не повний перелік відомих людей Сумщини.

Загалом, план відвідин Сумщини вже давно був готовий та лише чекав свого втілення. Для першого знайомства з регіоном мною було обрано два міста — Тростянець, та, звичайно ж, обласний центр — Суми. Добирався, як завжди, залізницею, до того ж, виключно приміським транспортом. Зважаючи на достатньо не близьке розташування Сумщини ця поїздка стала ще й однією з найбільш енергозатратних, адже вирушив з Кропивницького я в середу зранку, а назад приїхав лише в суботу по обіді. Зважаючи на те, що головна вимога моїх подорожей — економність, цілих три ночі довелось провести без сну. А загалом же, час без повноцінного відпочинку склав 82 години, що стало моїм особистим рекордом. І справа тут не тільки у жадібності та небажанні витрачати кошти на ночівлю у вокзальних кімнатах відпочинку чи готелях. Чомусь, останнім часом я став ловити себе на відчуті того, що мені дуже подобаються відчуття від безсонних ночей. Тому, це стало свого роду експериментом над собою. Сам же маршрут до Тростянця та Сум виглядав наступним чином : Кропивницький — Знам'янка — Кременчук — Полтава — Огульці — Люботин — Тростянець - Суми. Загалом на те, щоб дістатись до Тростянця знадобилось близько 24 годин.

У Тростянці пам'ятки зустріли мене у прямому сенсі одразу на виході з поїзда. Вся справа у місцевому залізничному вокзалі, який є однією з найбільш впізнаваних споруд міста. До того ж, будівлю точно не віднесеш до типових, адже вона є доволі незвичною як для вокзальної. А побудовано вокзал було у 1982 році за спеціальним індивідуальним проектом, аналогів якому не було у всьому Радянському Союзі.

Однак, залізниця у Тростянці з'явилась куди-більш раніше, ще у 1878 році, коли тут з'явилась станція, а до цього вже було побудоване локомотивне депо. Природньо, що перша назва станції була на честь містечка в якому вона знаходиться — Тростянець. То як тоді сталося, що сьогодні станція носить назву Смородине. Справа в тому, що в 1893 році, Міністр шляхів сполучення наказав перейменувати станцію Тростянець на честь села Смородине, що знаходиться неподалік.

Сьогодні ж, вокзал є справжніми воротами Тростянця. І це — не банальний штамп, адже місцеві жителі прозвали його "гостинними воротами". Та й сама будівля своїм стилем нагадує хатинку. Так само, залізниця — порівняно швидкий та економний спосіб дістатися у різні містечка Сумщини та сусідніх областей. Так, зі станції Смородино приміськими потягами можна дістатись до Лебедина, Охтирки, Сум, Харкова, Люботина та інших станцій. Також на станції зупиняється низка пасажирських потягів. Окрім того, саме депо Тростянець чи не в найбільшій кількості люб'язно передало ті самі нові рельсові автобуси, що курсують від залізничного вокзалу у Києві до аеропорту Бориспіль.

З привокзальної площі відкривається гарний краєвид на місто. Також тут же встановлено танк Т-34-85, на честь танкової бригади, яка відзначилась у боях за місто. До речі, Тростянець — дуже популярна назва серед українських сіл та містечок. Наприклад, лише у одній Вінницькій області можемо знайти цілих три Тростянці. А всього ж, в Україні близько 20 населених пунктів носять цю назву. Що ж вона означає? Хоч назва Тростянець, як бачимо, часто фігурує в назвах українських населених пунктів, щодо конкретно Тростянця на Сумщині існує кілька версій. Одна з них говорить, що свою назву місто отримало від річки Тростянки, а за іншою - "тростянцями" наші предки називали сухі отстрівці серед заболоченої місцевості.

Історія Тростянця напряму пов'язана з його головною пам'яткою — Круглим Палацом, про який поговоримо згодом. Точно можна сказати, що як і приміром 200 років тому, так і сьогодні — Тростянець знаходиться дещо в тіні палацу. Подібна ситуація довгий час була з Уманю, та Софіївським парком. Однак, за останні роки місто змінилось настільки, що в Умані можна провести кілька днів і без візиту до Софіївки, що власне мені і вдалось і зробити. А от про Тростянець такого не скажеш. Так, це невеличке містечко, населенням у трохи більше ніж 20 тисяч жителів, однак, приїхавши сюди, турист навряд-чи затримається надовго, адже оглянути всі основні пам'ятки міста цілком можливо усього за 2-3 години. Отож, перейдемо до знайомства з ними.

Від залізничного вокзалу до Круглого двору, куди в першу чергу я і поспішив, пішим ходом 1,5-2 кілометри. Обидві локації знаходяться на вулиці Благовіщенській. Тут же знаходиться і міст через річку Боромля, яка протікає містом.
Одразу за мостом розташована Благовіщенська церква, на честь якої і названо вулицю. Особливість церкви в тому, що це — найстаріша кам'яна будівля Тростянця. Побудовано храм у 1750 році, в стилі класицизму з елементами бароко. Цікава церква тим, що коли у 2001 році, для неї було відлито нові дзвони, вони стали іменними, адже на кожному з них вказано прізвище містянина, який виділив кошти на їх будівництво.

Тростянець міг би бути звичайним нічим непримітним райцентром, якби не його головна пам'ятка — вже згаданий Круглий двір, заради якого сюди з'їжджаються туристи не тільки з України, а й із закордону. Ні, Круглий двір — це не фортеця, призначена для оборони міста. Насправді, більшу частину часу він служив садибою, а деякий час і взагалі використовувався як... цирк!

Чим більше подорожую країною, тим більше дивуюсь тому, який же збиток нанесла Радянська влада конкретно архітектурним пам'яткам. Практично в кожному більш-менш значимому місті знайдеться пам'ятка, яка за часів Радянського Союзу перетворилась з головного символу міста у нічим непримітну пролетарську будівлю. Така доля спіткала і Круглий двір, що не видається чимось дивним, адже важко собі уявити радянську владу, яка б піклувалась про будівлю, яка стала символом дореволюційної "буржуйської влади". Тому, місцева влада швидко знайшла практичне призначення садибі, перетворивши її на склад. Згадали ж про значимість будівлі лише у 2007 році, коли садибу нарешті почали ремонтувати та відновлювати. Сьогодні ж, Круглий двір виглядає дуже ефектно. Справжнє райське містечко, де можна провести вільний час з користю, адже в самому приміщенні знаходиться кілька музеїв. Солодкоїжкам точно сподобається музей шоколаду, ну а для любителів історії функціонує краєзнавчий музей, який допоможе краще орієнтуватись в історії краю та зокрема Круглого Двору.

Саме Круглий Двір та Благовіщенська церква є умовним початком центром Тростянця, який, однак особливо не вразив. З точки зору архітектурних пам'яток та інших елементів благоустрою, дивитись тут практично немає на що. Тому, на цьому можна було б повертатись на вокзал, якби в очі не кинулись куполи Вознесенської церкви, які видніються за кілька кілометрів. Тому, зацікавлений собором, я вирішив прогулятись у його напрямку.

Вознесенську церкву в Тростянці ще називають Червоною. Вона була збудована протягом 1905-1913 років. Церква є по справжньому народною, адже була збудована на прохання місцевих жителів. Її архітектурний стиль є доволі цікавим та в достатній мірі незвичним. Його назва — шатрово-купольний.

Отож, Тростянець явно заслуговує того, аби приїхати сюди на екскурсію. Більшість згаданих мною локацій точно не залишать байдужими туристів. Єдиний мінус — абсолютно безликий центр, де, здається, і дивитись нема чого. Однак, це, напевно, єдиний недолік віднайдений мною у Тростянці. Ну а після повернення на вокзал, на мене очікувало продовження подорожі до обласного центру — Сум. Про те, чим запам'ятались Суми, читайте у продовженні матеріалу.