У Тростянці пам'ятки зустріли мене у прямому сенсі одразу на виході з поїзда. Вся справа у місцевому залізничному вокзалі, який є однією з найбільш впізнаваних споруд міста. До того ж, будівлю точно не віднесеш до типових, адже вона є доволі незвичною як для вокзальної. А побудовано вокзал було у 1982 році за спеціальним індивідуальним проектом, аналогів якому не було у всьому Радянському Союзі.

Однак, залізниця у Тростянці з'явилась куди-більш раніше, ще у 1878 році, коли тут з'явилась станція, а до цього вже було побудоване локомотивне депо. Природньо, що перша назва станції була на честь містечка в якому вона знаходиться — Тростянець. То як тоді сталося, що сьогодні станція носить назву Смородине. Справа в тому, що в 1893 році, Міністр шляхів сполучення наказав перейменувати станцію Тростянець на честь села Смородине, що знаходиться неподалік.
Сьогодні ж, вокзал є справжніми воротами Тростянця. І це — не банальний штамп, адже місцеві жителі прозвали його "гостинними воротами". Та й сама будівля своїм стилем нагадує хатинку. Так само, залізниця — порівняно швидкий та економний спосіб дістатися у різні містечка Сумщини та сусідніх областей. Так, зі станції Смородино приміськими потягами можна дістатись до Лебедина, Охтирки, Сум, Харкова, Люботина та інших станцій. Також на станції зупиняється низка пасажирських потягів. Окрім того, саме депо Тростянець чи не в найбільшій кількості люб'язно передало ті самі нові рельсові автобуси, що курсують від залізничного вокзалу у Києві до аеропорту Бориспіль.

Теперішня будівля чернігівського залізничного вокзалу була побудована у післявоєнні роки. Зазвичай, вокзали в цей період будували доволі тьмяні та обділені архітектурним смаком. Чернігівський вокзал — цілковита тому протилежність. Його будівля нагадує справжнісінький казковий замок. Про побудову вокзалу збереглась місцева легенда, яка відкриває завісу таємниці над тим, звідки ж у Чернігові така шикарна будівля.

За офіційною версією, проектом будівництва керував відомий радянський архітектор Гранаткін Григорій Іванович, який окрім чернігівського, займався також проектуванням вокзалів у Знам'янці, Чопі та станції імені Тараса Шевченко. Здавалося б, на перший погляд нічого дивного у цьому немає, адже архітектор спеціалізувався на проектах, пов'язаних з залізничною інфраструктурою. Однак, чому тоді вокзали у Знам'янці та на станції імені Тараса Шевченка виглядають типово та набагато скромніше ніж чернігівський, хоч у царині залізниці вони займають набагато важливіше значення? Відповідь дає все та ж сама місцева легенда, за якою, чернігівський вокзал будували за кресленнями німецького військовополоненого, який після війни залишився у Чернігові через те, що всю його сім'ю у Німеччині було вбито.

Здавалося б, це лише не більше ніж красива місцева легенда, однак дивлячись на шикарний вокзал Чернігова, перестаєш сумніватись у її правдивості.

Місто Козятин на перший погляд асоціюється хіба що з типовою провінцією. Разом із Крижополем та Жмеринкою, про яку ми ще поговоримо далі, Козятин — чи не найчастіше використовується у народному фольклорі як узагальнений образ якогось Богом забутого містечка. Однак, в плані залізниці Козятин — один з найбільших вузлів України, а будівля вокзалу, що тут знаходиться, свого часу була набагато красивішою навіть за столичну, а можливо залишається такою і до сьогоднішнього дня. До того ж, саме в Козятині — один з найстаріших вокзалів на території України, побудований протягом 1888-1889 років.

Будівля вокзалу спроектована таким чином, що нагадує пароплав серед залізничних рейок. Не дарма, саме вокзал — головна пам'ятка Козятина. Навіть наприкінці 19 століття, козятинський вокзал входив до списку одного з найкращих на території всієї Російської імперії. Причому, вокзал був у списку найкращих не лише в архітектурному плані, а ще й з точки зору пасажирських послуг.

Має вокзал і свою цікаву легенду. До Другої світової війни, одним з головних символів вокзалу була величезна бронзова люстра, яка знаходилась у буфеті. Як говорять місцеві, німці, ласі до подібного роду цінностей, захотіли вивезти люстру. Однак, довезти її зуміли лише до Одеси. І якщо вірити легенді, то саме ця люстра сьогодні прикрашає Одеський оперний зал.

Жмеринський вокзал можливо найкрасивіший в Україні. Він міг би стати окрасою будь-якого європейською міста. Тим важче повірити в те, що така краса знаходиться у 35-ти тисячному містечку, яке не має навіть статусу обласного центру. Що ж, можливо у класифікації міст Жмеринка — далеко не основоположне місто, зате у структурі залізниці — це один з найбільших вузлів Поділля.

Подібно до вокзалу у Козятині, жмеринський також будувався у вигляді корабля, який направляється до моря. До речі, будівля вокзалу була однією з перших побудована у стилі, який згодом отримав назву "український модерн".

Архітектором будівлі став Зиновій Журавський, оцінити роботу якого прибув сам імператор Російської імперії Микола Другий. За легендою, монарха настільки вразила будівля, що він, не стримуючи емоцій, нецензурно висловився. Архітектор, нібито сприйняв ці слова на особистий рахунок, як невдоволення виконаною роботою, та від розчарування покінчив життя самогубством. Насправді ж, у цьому випадку, не так важко відрізнити правду від вигадки, адже Зиновій Журавський, після завершення будівництва жмеринського вокзалу, продовжив роботу у сфері залізничного будівництва. Зокрема, він приймав участь у проектуванні столичного вокзалу.