тАЄМНИЧИЙ ЖИТОМИР АБО ПРО ЩО МОВЧАТЬ МІСЦЕВІ ПАМ'ЯТКИ?

Відносно непогано відпочивши у кімнаті відпочинку коростенського вокзалу, я прокинувся навіть раніше будильника. Час дозволяв ще трохи подрімати, але я не хотів знову заснути та мелодією будильника потривожити сон свого сусіда по кімнаті. Моя наступна електричка до Житомира відправлялась о 5 годині ранку, а прокинувся я іще раніше, приблизно за півгодини до того. Але навіть цього вистачило для того, щоб зранку відчувати себе більш-менш бадьоро. Решту часу, до початку посадки, я вирішив провести за невеликим сніданком, тому якраз у нагоді став ларьок, який працював у приміщенні вокзалу.

Хоч Коростень і вважається вузловою станцією, однак у багатьох напрямках колії є неелектрифікованими, зокрема і до Житомира також. Через це, на посадку було подано дизель-поїзд. Взагалі, Житомирщина унікальна тим, що сполучення між більшістю напрямків тут здійснюється дизелями, а не електропоїздами. Та й про нерегулярність та незручність залізничного сполучення цих країв я вже говорив, тому набагато популярнішим тут є поїздки на автобусах та приміських маршрутках. Можливо через це, до самої кінцевої станції у нашому вагоні так і не з'явились контролери по перевірці квитків. Під час посадки також жодної перевірки не було, тому, навіть, образливо стало від своєї чесності, адже я мав чудову нагоду проїхати "зайцем" майже 90 кілометрів. Проте, завдячуючи все тому ж студентському квитку, на білет я витратив всього 6 гривень. До речі, пасажирів у дизелі було достатньо, і більшість з них не були пільговими, тому, дещо дивною видалась цілковита відсутність контролерів у вагоні. Хоча, схоже для Житомирщини - це цілком звична справа, адже під час наступної пересадки до Фастова, а це вже більше ста кілометрів, контролери також не з'являлись за більш ніж дві години слідування. Отож, електрички на Житомирщині — по справжньому соціально орієнтований вид транспорту.

Здійснивши висадку на першій платформі житомирського вокзалу, дизель-поїзд відправився на відстій. Назад він курсуватиме лише увечері, а це свідчить про те, що приміське сполучення з Коростенем залишає бажати кращого, адже всього однієї пари потягів на добу явно не достатньо для того, щоб у повній мірі забезпечити потреби пасажирів. На паралельній платформі, тим часом, розпочиналась посадка на електричку до Фастова. Сполучення з цією вузловою станцією, яка щоправда знаходиться вже в Київській області, є дещо кращим, проте не суттєво, адже кілька пар електричок у цьому напрямку є нерегулярними та здійснюються лише по окремим дням тижня. Окрім Фастова та Коростеня, за допомогою приміського сполучення від Житомира також можна дістатись у Київ, Вінницю, Новоград-Волинський та Козятин. Щоправда, з кожним із цих напрямків розклад є так само не щоденним, а також вкрай погано узгодженим. У порівнянні з Коростенем, навіть з Києвом у Житомира нерегулярне та погано узгоджене сполучення. До того ж, у більшості випадків доведеться робити пересадку по станції Фастів, що є зовсім не зручно за часом. Також у розкладі наявний дизель до Коростишева, який, однак, є сезонним, та курсує з весни і до початку осені. Власне тому, транспортне сполучення зі столицею реалізується у переважній більшості за допомогою автобусів та маршруток. І на завершення теми варто зазначити, що пасажирських потягів тут також не так багато. Всього дві пари, одна з яких також є нещоденною. Звідси варто зробити висновок , що залізниця далеко не найзручніший вид транспорту у цьому регіоні, а Житомир, навіть не зважаючи на статус обласного центру, дуже обділений приміським та пасажирським сполучення.

Що ж представляє з себе житомирський залізничний вокзал? Загалом, його будівля дуже вже нагадує коростенський вокзал та виглядає як типова радянська побудова. Очевидно, ці два вокзали будувались за одним і тим же проектом, з тією тільки різницею, що у Коростені його було перебудовано у 1983 році, а у Житомирі — у 1971. А от сама ж залізниця була прокладена тут ще у далекому 1896 році. Тоді, щоправда, вона була вузькоколійною та складала всього 50 кілометрів у напрямку до Бердичіва. Широка колія з'явилась лише у 1914 році, коли Житомир намагались зробити більш-менш важливою залізничною станцією. Однак, інтенсивним пасажиропотоком станція практично ніколи не виділялась через те, що знаходиться віддалено від основних магістральних шляхів. Можливо тому, ще під час прокладання першої залізниці, жителі міста дещо насторожено до неї поставились. За місцевою легендою, жителі Житомира сприйняли залізницю зовсім не як благо, а вважали її ледь не витвором диявола через часті псування рейок на першочерговому етапі.

Та головною метою мого візиту було, звичайно ж, саме місто, на огляд якого у мене було більш ніж вдосталь часу. Тому, особливо не марнуючи його я поспішив на прогулянку. Перш ніж розпочати знайомство з пам'ятками міста, коротко поговоримо про загальні географічні відомості пов'язані з містом. Отож, розкинулось 266-ти тисячне місто Житомир на річці Тетерів. Назва Житомир, за основною версією , походить від слова "жито". Проте є й інші версії, найпопулярніші з яких пов'язують назву міста з воєводою Аскольда та Діра на ім'я Житомир, а також слов'янським плем'ям житичів.

Знайти потрібну дорогу виявилось зовсім не складно, адже від залізничного вокзалу і до самого центру міста веде вулиця Київська, з якої і почалась моя прогулянка ранковим Житомиром. Поруч з вокзалом в достатній кількості знаходиться чимало дрібних крамничок. Щоправда, важко оцінити їх рентабельність, зважаючи на бліде залізничне сполучення. Не так далеко від залізничного вокзалу, проте дещо ближче до центру, знаходиться і місцева автостанція. Очевидно, саме автовокзал є головними транспортними воротами Житомира. Звідси набагато зручніше добиратись до сусідніх районних центрів та населених пунктів, особливо у порівнянні із залізницею.

Першою пам'яткою, що привернула мою увагу став Свято-Михайлівський собор, що знаходиться на розі Київської та Михайлівської вулиць. Щодо історії заснування храму існує цікава місцева легенда, згідно якої на місці розташування собору колись знаходилось болото. Взагалі, сьогодні важко в це повірити, зважаючи на те, що Київська та Михайлівська вулиці є одними з найбільш динамічніших у місті. Отож, згідно легенди, жінка, переходячи болото, впустила у нього свої останні гроші. Сильно засмутившись, вона почала просити Господа допомогти знайти гроші, а уночі їй, нібито, явилась Божа Матів та наказала повернутись наступного дня на те ж саме місце. Яким же був подив жінки, коли зранку вона побачила свої гроші на тому ж самому місці, де і загубила. Вважається, що саме ця легенда спонукала місцевого купця, Михайла Хаботіна, побудувати на тому місті православний храм. Сьогодні, поруч з храмом також знаходиться ще й пам'ятник відомому українському церковному та громадсько-політичному діячеві, Івану Огієнку, який народився на Житомирщині.

Головна пішохідна вулиця Житомира називається Михайлівською, саме на честь собору, що тут знаходиться. Однією з найголовніших фішок вулиці є парасольки, подібні до тих, що можна побачити на кропивницькій Дворцовій. Житомирська інсталяція включає в себе 186 різнобарвних парасольок, які мають ще й свою сезону версію, оскільки до новорічних свят було встановлено спеціальні святкові ілюміновані парасольки. До речі, у Житомирі дуже неоднозначно поставились до нової інсталяції, яка з'явилася тут навесні минулого року. Багато хто розкритикував її, звинувативши у плагіаті, але не Кропивницького, а Львова, де вперше в Україні з'явились подібні парасольки. Щоправда, ця інсталяція неабияк прижилась в Україні і окрім вищезгаданих міст, парасольки прикрашають Одесу, Харків, Луцьк та інші міста. Тому, в Житомирі вони також є своєрідною фішкою. Однак, милуватись парасольками потрібно влітку, або хоча б ввечері, оскільки ранковий Житомир через цілком буденні причини був позбавлений якої-небудь романтики. Проте, сама Михайлівська сподобалась великою кількістю закладів сфери послуг, серед яких різноманітні кав'ярні, де можна комфортно відпочити у будь-яку пору року.

Пройшовши Михайлівською вулицею, я вийшов до центральної площі Житомира, яка названа ім'ям видатного конструктора Сергія Корольова. Чомусь, багато кого щиро дивує той факт, що Корольов був родом з України, однак у Житомирі про це добре пам'ятають, про що свідчать пам'ятки пов'язані з ім'ям видатного земляка. Так, пам'ятник Корольову прикрашає центральну площу Житомира, а неподалік від неї знаходиться одна з візитівок міста — музей космонавтики. До його експозиції входять зразки космічної техніки, обладнання космонавтів, їхнього спорядження, а також безліч інших експонатів присвячених космічній тематиці. Особисто для мене, цей музей став одним з тематично найкращих в Україні. Достатньо атмосферне місце, яке відкриває завісу особистості Сергія Корольова, а також космічної галузі загалом.

Є у Житомирі і місце, від якого у туристів перехоплює дух. Мова йде про пішохідний міст над річкою Тетерів, що знаходиться у Шодурівському парку. До речі, за місцевою легендою саме тут заховано скарб місцевого багатія, графа Шодуара, який заснував парк, оздобивши його зокрема унікальними рослинами з різних куточків світу. Проте, повернемось до мосту над річкою Тетерів. Хоч звідси і відкриваються захоплюючі краєвиди на води Тетеріва, при чому у будь-яку пору року, однак сам міст має дурну славу. На жаль, за останній час чимало місцевих жителів покінчили життя самогубством, стрибнувши з мосту. Про моторошну енергетику цього місця вже сказано і написано не мало, також з мостом пов'язано чимало старих міських легенд, що лише додає йому таємничості. А на одному з житомирських міських інтернет-сайтів, вдалось знайти статтю, в якій місцевих жителів попереджають про те, що треба робити, якщо на їх очах хтось збирається кинутись з мосту.

Ще одним цікавим фактом є те, що Житомир довгий час перебував як у складі православних, так і католицьких держав. Свідченням про перебування у складі Речі Посполитої на сьогодні є костел Іоана з Дуклі. Іоан з Дуклі — святий в Римсько-католицькій церкві, один з покровителів Польщі та Литви. Костел сьогодні вважається однією з найпривабливіших архітектурних споруд міста. Як і інші костели, що збереглись у Житомирі, він цікавий в першу чергу тим, що відкриває Житомир як місто, яке або поєднувало в собі різні релігійні течії, або знаходилось на своєрідному їх перетині.

Житомир видався мені достатньо загадковим містом, адже багато місцевих пам'яток та місць ховають в собі чимало цікавих таємниць та легенд. Проте, чомусь серед усіх обласних центрів України, до Житомира чи не найбільше прищепилось тавро провінційності. Щиро зізнаюсь, що до поїздки сюди чомусь також уявляв Житомир як типове містечко радянської епохи, де туристу особливо немає чого ловити. Однак, по завершенню прогулянки містом я з радістю визнав свою неправоту, адже Житомир багатий на абсолютно різноманітні пам'ятки. Тому, початком останнього дня подорожі я залишився більш ніж задоволеним та навіть трохи шкодував, що покидаю Житомир. Проте, сумувати було ніколи, адже попереду на мене чекало останнє місто подорожі — оповідь Фастів, про яке хоч і не увійшла до цього блогу, про те доступна за посиланнямм.