міні-подорож до Знам'янки. Чи існує життя за межами вокзалу?

Місто Знам'янка сьогодні відоме в першу чергу як найбільший залізничний вузол центральної України. Щодня через станцію проходить низка пасажирських та приміських потягів, що з'єднують між собою різні регіони. Окрім того, не можна не виділити географічну вигідність розташування міста на мапі України. Від Києва до Знам'янки залізницею всього 308 кілометрів, так само порівняно невелика відстань і до інших великих міст. До Дніпра, наприклад, відстань складає 224 кілометри. Завдяки цьому, у Знам'янці високий пасажиропотік практично у будь-яку пору доби. На відміну від обласного центру, Знам'янка куди більш радує різноманітністю потягів. Хоч, власне, це і не дивно, зважаючи на те, що першочергове значення станцій подібного типу було стратегічним. Гречани , Здолбунів, станція імені Тараса Шевченка — це все приклад станцій, які зі стратегічних міркувань зводились недалеко від обласних центрів.

Сьогодні, у розкладі станції Знам'янка присутня велика кількість потягів далекого слідування, завдяки яким можна дістатись практично у будь-яку точку України. Кращого бажає хіба що сполучення з північчю та північним-сходом країни, дістатись куди або ж взагалі без пересадок не можливо, або ж періодичність курсування потягів є недостатньо комфортною. Приміське сполучення організоване з найближчими великими станціями, такими як Кременчук, Цвіткове, станція імені Тараса Шевченка, Колосівка, Помічна, та інші. А особливо посидючі пасажири мають змогу електричкою дістатись аж до Одеси. Щоправда, в дорозі доведеться провести близько десяти годин. До прикладу, пасажирський потяг долає ту ж саму відстань в середньому за 6-6,5 годин. Та й економія у цьому випадку є дуже номінальною. З Кропивницьким приміське сполучення включає в себе по два електропоїзди в обох напрямках. Проте, якщо з Кропивницького до Знам'янки ще можна дістатись вечірнім рейсом то от у зворотньому напрямку остання електричка йде ще в обідню пору.

Важко уявити Знам'янку без залізниці і цілком небезпідставно може здатись, ніби місто не могло існувати без неї. Однак, таке твердження є частково хибним, оскільки поселення на території сучасної Знам'янки існувало ще у 1730 році, у вигляді розкольницької слободи. Але, офіційною датою заснування Знам'янки, як населеного пункту, вважається 1869 рік, коли тут було прокладено Харково-Миколаївську залізницю. Тому, Знам'янка — це ще один приклад містечка, яке своєму розвитку повинне завдячувати залізниці.

Оскільки найчастіше в Знам'янку добираються саме залізницею, перше, що кидається в очі — це, звичайно ж, вокзал, який було збудовано у 1954 році. Проте, у порівнянні з іншими подібними вокзалами побудованими за радянської епохи, варто відзначити, що знам'янський не обділений архітектурним смаком. Напевно, ще й через те, що остання реконструкція вокзалу була проведена не так давно, а саме у 2002 році. Цікавим фактом є те, що перший вокзал у Знам'янці було побудовано ще у 1889 році, щоправда тоді він знаходився на тому місці, де зараз розташована станція Знам'янка-Сортувальна.

Моя ж перша спроба відшукати щось цікаве у Знам'янці за межами вокзалу, відбулась ще взимку, під час кількагодинного очікування пересадки на потяг дальнього слідування. Тоді, здавалось, зимовий снігопад сховав від мене усі пам'ятки містечка, оскільки я так і не зрозумів тоді, в якому ж напрямку знаходиться центр міста. Все, що вдалось тоді віднайти, це "філософські" цитати місцевої молоді, залишені на стінах різноманітних будівель. Цього разу часу було більше, та й погожа весняна погода була куди-більш сприятливою для прогулянок. Звичайно, можна було скористатись громадським транспортом, що регулярно відправляється від станції у напрямку центру міста, проте, для повноти картини, я все ж вирішив по добрій традиції прогулятись пішки. До того ж, привокзальна площа виявилась також не обділеною цікавинками. Перше, що кинулось в очі це, звичайно ж, пам'ятник паровозу, який, як було зазначено на табличці, першим приїхав звільняти Знам'янку від німецько-фашистських загарбників. Подібного роду експонати — в цілому звична справа для будь-якої поважаючої себе вузлової станції. З іншого боку привокзальної площі, поруч з залізничним вокзалом знаходиться і автовокзал, що є доволі зручно для пасажирів.

До речі, згадуючи громадський транспорт, варто відзначити, що у Знам'янці доволі гарні та сучасні зупинки. Вони виглядають доволі компактно та акуратно водночас. Також радує свідомість місцевих жителів та відсутність сміття поруч з цими самими зупинками. Та й у цілому місто видалось охайним та доглянутим, принаймні судячи з тих вулиць, які довелось мені побачити. Що ж до пам'яток, то в центральній частині міста порадував пам'ятник Тарасу Шевченко, який на перший погляд нагадав дещо подібний пам'ятник Кобзарю у місті Гребінка, що на Полтавщині, де теж знаходиться велика вузлова станція. І хоч скульптура Тараса Григоровича представлена нам у вигляді уже солідного чоловіка, сам пам'ятник є відносно молодим, адже був встановлений трохи більше 10 років тому, у 2008 році.

Як завжди за браком часу ( така вже доля мандрівника) мушу визнати, що містечка, з точки зору повноцінної оцінки, я не побачив. Проте загалом видалось, що Знам'янка — це приклад міста, де хоч і відчувається певна провінційність, проте вона зовсім не впливає на загальне враження про місто. Та найголовніше те, що Знам'янка - "світле" місто, в усіх значенням свого слова. Воно не втратило свого обличчя на фоні депресивних радянських забудов. Так, можливо, це містечко не може похвастатись великою кількістю пам'яток, проте, якщо постаратись, обов'язково можна знайти щось цікаве. Наприклад, будинок, в якому мешкали нащадки Тараса Шевченка. Також певного роду відкриттям для мене стало те, що тут мешкали сім'ї композитора Миколи Лисенка та драматурга Михайла Старицького.

Тепла сонячна погода залишила приємні враження від Знам'янки. А для мене ж прогулянка цим містом стала свого роду відкриттям, оскільки, до свого подиву я виявив, що, хоч чи не кожна моя подорож проходить через Знам'янку, вийти за межі станції я наважився лише цього разу. Побаченим я залишився задоволений, тому можу стверджувати, що пам'ятки міста не обмежуються лише залізничним вокзалом. А для мене ж, ця міні-подорож, хоча доречніше буде сказати, невелика розминка, стала чудовою нагодою відволіктись від буденних клопотів, за якими я вже, здається, почав забувати про своє туристичне покликання.