Вглиб Дніпропетровщини: прогулянка містом Кам'янське

... Трохи зігрівшись у приміщенні вокзалу, ми з другом почули про оголошення посадки на електричку. Закинувши рюкзаки ми знову пішли у напрямку пішохідного моста, біля якого на нас вже чекала електричка. Однак, машиністам не дуже то й хотілось впускати раніше пасажирів, тож довелося ще хвилин 10-15 померзнути на вулиці. Хоч на термометрі і було 0 градусів, однак в'їдливий вітер робив очікування не дуже комфортним, а тому хотілось якнайскоріше зайти всередину.

Електричка з П'ятихаток прямувала до Дніпра, однак поки нам туди не треба було. Спочатку нас очікувало місто Кам'янське, куди ми мали дістались за півтори години. За цей час ми встигли влаштувати невеличкий перекус і заодно трохи зігрітись. Я почував себе абсолютно безтурботно, адже на мене чекала прогулянка черговим новим містом. Лише мій друг Володимир помітно трохи нервував. Його основною метою приїзду у Кам'янське було побачення з подругою. Вона, однак, не мала нагоди зустріти його, адже була на роботі, яка знаходилась у іншому кінці міста. Туди то і належало дістатись другу завдяки місцевому автотранспорту. Тож, на нього чекала така собі “автобусна” екскурсія містом.

О 13:32 ми ступили на платформу кам'янського вокзалу і попереду у нас було 4 години для того, щоб спробувати скласти повноцінне враження про це місто. На вокзалі ми особливо не затримуались, хіба тільки сфотографували грузовий потяг під ДЕ1, бачити який для нас, прибульців з володінь Одеської задізниці, було дещо незвичним явищем.

Загалом, станція Кам'янське — одна з найважливіших станцій Дніпропетровської області. Тут зупиняється низка пасажирських потягів, зокрема і швидкісні Iнтерсіті. Тому, від Кам'янського не складе великих зусилсь дістатись практично у будь-якому напрямку України. Приміське сполучення головним чином пов'язане з обласним центром — Дніпром, а також найближчими великими станціями та містами, такими як П'ятихакти та Кривий Ріг.

Нарешті вщух неприємний вітер, що було нам на руку, адже наша екскурсія містом лише починалась. Отож, Кам'янське! Стереотипно це місто здавалось мені таким собі пережитком комуністичної доби. Особливо посилювало це відчуття фонове знання з історії про те, що в цьому місці народився один з генсеків радянської доби — Леонід Брежнєв. І дійсно, не встигли ми далеко відійти від вокзалу, як одразу ж помітили пам'ятик “дарагому” Леоніду Іллічу. Здавалося, що і всі подальші пам'ятки так чи інакше будуть пов'зані саме з радянською епохою.

Однак, місто було засноване завдяки козакам. Перша згадка про тоді ще село Кам'янське датована 1750-м роком. В той час Кам'янське входило до складу Кодацької паланки Війська Запоріжського. Але справжній розквіт, тоді ще села, почався в кінці 19 століття, коли європейські акціонери збудували Дніпровський металургічний завод. Завдяки цьому, вже у 1896 році, населенню села могли б позаздрити і деякі міста — 18 тисяч осіб. В подальшому, ця цифра лише збільшувалась, тож у 1917 році Кам'янське отримало статус міста.
І до сьогоднішнього дня Кам'янське залишається одним з найважливіших міст Дніпропетровської області. Воно є третім за статусом після власне Дніпра та Кривого Рогу. Наслення міста сьогодні складає 243 тисячі жителів.

Повернемось безпосередньо до самого міста. Дізнавшись у чоловіків на зупинці звідки відправляється потрібний другові автобус ми пішли у напрямку центру. Далі на нас очікувала прогулянка центральною вулицею Соборною. Тут ми помітили чималу кількість історичної архітектури. Тож навіть за ці кількасот метрів склалось враження, що не таке вже Кам'янське і “совкове”, як може здатись стереотипно.

Окрім того, увагу наших камер прикував місцевий трамвай. Дивно, коли ти народився у місті, (мова про Кропивницький) яке одним з перших в Україні отримало трамвай, однак тепер все що залишилось від нього — пам'ятник на центральній вулиці. А от у Кам'янському трамвай курсує стабільно починаючи з 1935-го року.

Коли ми дійшли до центральної зупинки, наші з другом шляхи розділились. Він поспішив за автобусом, який мав доправити його на побачення на інший берег міста. Мені ж так далеко не потрібно було, моя ціль — відшукати славетний костел, який є однією з головних пам'яток міста.

Пройшовши через симпатичний скверик, я дійшов до пам'ятки, яка є головним символом міста - пам'ятник Прометею. Скульптура зображена у вигляді Прометея, який тримає в піднятій руці факел. В іншій руці — ланцюг, як символ розірваних оковів. В цьому плані монумент Кам'янського претендує на унікальність, бо це єдиний пам'ятник, де Прометей зображений розкутим. На честь цієї пам'ятки, до речі, названо місцеву баскетбольну команду, яка наразі виступає в українській Суперлізі.

Продовжуючи пошуки костелу я натрапив на ще одну цікаву релігійну пам'ятку, а саме — Свято-Миколаївський собор, який знаходиться на вулиці Соборній. Цей храм — ще одна візитівка міста. Збудований собор у 1849 році на кошти робочих Дніпровського металургійного заводу.

Неподалік, також, знаходився пам'ятник Тарасу Шевченко. Він у Кам'янському також не позбавлений унікальності. Тут Кобзар сидить на камені тримаючи очевидно одноіменну книжку на колінах. Хоча, особисто для мене більш типовим є або погруддя або ж пам'ятник Шевченка у повний зріст.

Згодом я нарешті побачив дорогу до костелу. Точніше, у цьому мені допомогла табличка, яка вказувала напрям до нього. Без неї я б нізащо не здогадався про місцерозташування костелу, шлях до якого пролягав через сірий, однак колоритний дворик.

Не дивно, що коли ми чуємо про костели, то інтуітивно згадуємо в першу чергу Західну Україну і аж ніяк не Східну, де, здавалося б, костелам нічого робити. Однак, у випадку з Кам'янським не треба забувати важливої деталі — місто промислове, а значить на роботу сюди з'їжджались навіть з-за кордону. Тож, у Кам'янському костел святого Миколая з'явився завдяки полякам, які працювали на місцевому заводі. Завершено будівництво було у 1895 році. Найважчі ж часи костел переживав за радянської влади, яка після того, як відібрала його у католиків, відкрила тут військкомат та автомийку.

Закінчивши оглядини костелу я йшов можна сказати у довільному напрямку. Дорогу на вокзал я прекрасно запам'ятав, тож дозволив собі дещо відійти від основного маршруту прогулянки, зустрівши на своєму шляху місцевий театр імені Лесі Українки.

А зовсім поруч з ним розташувався пам'ятник літаку “Міг-19”. Ця пам'ятка з'явилась в місті у 1979 році, на честь 15-ї річниці від польоту Юрія Гагаріна у космос.

щНа цьому прогулянку можна було завершувати та повертатись на вокзал. По дорозі туди я, однак, безуспішно намагався додзвонитись до товариша, який все ще перебував на побаченні з дівчиною. Зрештою, після кількох невдалих спроб додзвонитись, я вирішив чекати друга безпосередньо на вокзалі. Товариш вийшов на зв'язок, коли я знову проходив біля пам'ятника Леоніду Брежнєву. Сказав, що вже чекає тролейбус на зупинці. Я не знав як довго йому доведеться чекати тролейбус, тому мені залишалось лише очікувати його та думати про те, чи встигнемо ми виїхати з Кам'янського електричкою до Дніпра о 17:24, як плаували з самого початку. Зрештою, якби Вова навіть і не встиг, нічого страшного в тому не було і до Дніпра ми б поїхали на наступній електричці, яка мала прибути в радіусі години.

Щоб не стовбичити без діла, я вирішив придбати магнітик на пам'ять про Кам'янське. На щастя, далеко йти не довелось, адже сувенірна крамничка знаходилась у будівлі вокзалу. Придбавши магнітик і для Вови, я вийшов на вулицю перекурити. За цей час лише дивувася тому різноманітному контингенту, який ошивався навколо вокзалу. Особливо запам'яталась компанія парубків років 15-17-ти, які намагались привернути увагу єдиної дівчини у їх колективі відбірними матюками. “Які ж ідіоти!”, подумав я про себе та на автоматі лише знизав плечима. Нарешті на зупинці з тролейбусу вийшов і мій товариш. Я розповів йому про свої враження від Кам'янського. Друг про побачення особливо багато не розповідав, але по його вигляду було видно, що все пройшло добре. Отож, обидва задоволені від проведеного часу у Кам'янському ми поспішили у зал очікування. Там ми влаштували невеликий перекус та перечекали той невеликий відрізок часу, що залишився до посадки.