Загадкове та прекрасне: місто Вінниця - окраса українського поділля

У першій частині матеріалу я розповідав про містечко Помічна, з якого і розпочалась ця подорож. Окрім Помічної, в перший день подорожі я встиг відвідати Подільськ, а другий день розпочався у Жмеринці. Через певні технічні причини, ці матеріали не увійшли до блогу, однак про них я писав на одному з місцевих сайтів. Тож, перейшовши за посиланням, ви матимете змогу ознайомитись з ними, для того, щоб мати уявлення про повну картину цієї подорожі. Ну, а я ж розпочинаю свою оповідь про другий день подорожі, який продовжився у місті Вінниця.

Оглядини Жмеринки задали настрій на початок другого туристичного дня. Напевно, саме він був найбільш насиченим, оскільки окрім Жмерники я мав відвідати ще два міста — Вінницю та Коростень. Такий цікавий план підбадьорював мене та змушував забути про нічні пригоди у Вапнярці та не найкращі спогади про них. До того ж, як я вже зазначав, рідко коли подорож електричками обходиться без подібних курйозів, тому згодом такі маленькі неприємності забуваються, а в пам'яті закарбовуються лише найкращі спогади, пов'язані з тим чи іншим містом.

Дорога від Жмеринки до Вінниці зайняла всього годину. До речі, я міг непогано зекономити, придбавши прямий квиток від Вапнярки до Вінниці, оскільки після зміни номеру туди йшла таж сама електричка, що і до Жмеринки. Однак, за студентським квитком я і так особливо не витратився, заплативши менше десяти гривень. Не зважаючи на будній день, електричка була практично повністю заповнена і хоч її кінцева станція — місто Козятин ( там, до речі, також знаходиться шикарний старовинний вокзал), практично всі пасажири вийшли саме у Вінниці. Вінницький вокзал також займає достойне місце в царині Укрзалізниці, адже через станцію щодня курсує низка потягів, як приміського, так і далекого сполучення. Цьому сприяє розташування міста, яке знаходиться на перетині важливих магістральних шляхів, що сполучають між собою південь, захід та центр України. Також, на важливості станції позначилась відносно невелика віддаленість столиці : від Києва до Вінниці 221 кілометр залізницею. Через це, тут зупиняється багато потягів, які сполучають столицю з іншими регіонами України. Також від Вінниці до Києва пролягає достатньо зручна приміська "хвиля", завдяки якій, через пересадку в Козятині, можна відносно дешево та порівняно швидко дістатись до столиці. Однак, особливо оглядати станцію часу не було, тому перш ніж відправитись на екскурсію містом , я завчасно придбав квиток на регіональний дизель поїзд до Коростеня. Варто уточнити, що різниця між регіональним та приміським потягом полягає у попередньому продажі квитків, а посадка здійснюється безпосередньо за їх наявності та відповідно до вказаних місць.

Узгодивши всі формальності пов'язані з подальшим маршрутом та трошки перекусивши, я нарешті вирушив на прогулянку одним з найкрасивіших міст українського Поділля. А забігаючи на перед, скажу, що у підсумку, для мене воно стало чи не одним з найкрасивіших міст, що я бачив загалом в Україні. Хоч, зізнатись, першочергово я не знав чого очікувати від Вінниці. Зазвичай, мої подорожі передбачають огляд 2-3 міст, що дозволяє більш ретельно визначитись з місцями, які я планую там відвідати. Цього разу, моя подорож включала в себе рекордні, як для мене, 7 міст, тому розбиратись з пам'ятками я планував вже на місці, безпосередньо по прибуттю. Від того, враження про міста були ще більш яскравішими, додаючи подорожі ефект несподіванки. Також до того, як відвідати місто, я знав, що Вінниця — достатньо старовинна, адже була заснована аж у 1355 році. Однак, якщо такі міста як, наприклад, умовний Чернігів, одразу асоціюються з древньою історією, то чомусь по відношенню до Вінниці таких паралелей не виникало. Навпаки, це місто здавалось мені уособленням сучасності. Такі думки багато в чому є правдивими, адже за останні роки місто дуже змінилось, при чому, в кращу сторону, однак попри велику кількість пам'яток сучасності може скластись враження, що Вінниця дещо втратила зв'язок зі своїм історичним корінням, але такий своєрідний ребрендинг пішов тільки на користь місту, адже не дарма, воно визнається одним з найсприятливіших за різноманітними рейтингами у тих чи інших сферах життєдіяльності.

Перш ніж перейти до знайомства з пам'ятками міста, пропоную детальніше ознайомитись з деякими загальними відомостями про Вінницю. Отож, хоч як би не хотілось назвати Вінницю серцем Поділля, її розташування припадає все ж на його східні простори. Розкинулась Вінниця на березі річки Південний Буг, яка і є головною водоймою міста та Поділля загалом. Населення міста складає без малого 372 тисячі. Щодо походження назви міста існує одразу кілька теорій, а найбільш вірогідна з них вказує на те, що корені найменування міста потрібно пов'язувати зі старослов'янським словом "вєно", яке можна перекласти як "дарунок" або "передача у володіння". Існують і інші версії походження назви, однак вищезгадана вважається найбільш достовірною через те, що князь Ольгерд, який володів цією місцевістю, згодом передав її у володіння своїм племінникам.

Про те, що Вінниця була свідком багатьох захоплюючих подій можна здогадатись навіть не занурюючись особливо в історію міста. Прислухаючись до колоритних історичних частин міста, залишається лише здогадуватись про походження їх назв, та подій, що цьому передували. Царське Село, Замостя, Корея, Єрусалимка, Малі Хутори... Ці назви могли б розповісти багато про історію Вінниці, однак гостям міста доводиться лише здогадуватись про їх походження. Та гуляючи містом, у вас навряд-чи буде час для роздумів, адже Вінниця видалась мені доволі динамічним містом, з притаманною столиці метушнею. Однак, це зовнішнє сум'яття не розповсюджується на враження про місто, адже Вінниця багата на місця , які здатні вселити любов до неї.

Одним з найголовніших історичних символів Вінниці є водонапірна башта, яка після своєї побудови, у 1912 році, використовувалась ще й як пожежна каланча. Сьогодні, звісно ж, башта втратила своє першочергове призначення, та використовується як музей, однак колись, від цієї будівлі залежало водопостачання міста, адже башта забезпечувала роботу першого в місті водопроводу. Витримавши буремні роки Другої світової війни, сьогодні водонапірна башта є одним з одним з найбільш привабливих серед туристів місцем.

Преображенський собор можна назвати своєрідними воротами до центральної частини міста. До речі, якщо ви вперше в місті, можете орієнтуватись по його куполах, які видніються далеко від центру. Даний собор має достатньо цікаву історію, адже був зведений ще у 18 столітті. Та унікальним робить його те, що першочергово будівля собору використовувалась як костел домініканського монастиря, який, до речі, знаходиться поруч з собором. У православний храм собор було перебудовано ще в 1832 році, коли монастир було закрито. На сьогоднішній день, єзуїтський монастир, домініканський монастир, та стіни, що їх оточують отримали назву Вінницькі мури, та виступають як окремий історико-архітектурний комплекс. Знайти дані пам'ятки не важко, адже вони знаходяться на центральній вулиці міста — Соборній. Варто відзначити, що вулиця сповна відповідає своєму статусу, адже тут розташовано ще чимало шикарних пам'яток, інсталяцій та закладів сфери послуг.

Пам'ятки Вінниці не обмежуються лише центральною вулицею. Якщо звернути з Соборної, можна також знайти чимало цікавого. Наприклад, Церква Покрови Пресвятої Богородиці, що знаходиться на вулиці Київській. Розташована на березі Південного Бугу, церква чудовим прикладом сучасного архітектурного будування. А не так далеко від церкви, знаходиться вінницька набережна, відома, в першу чергу, завдяки своєму фонтану.

Вищезгадані пам'ятки — це лише маленька частина Вінниці та всього, що тут знаходиться. Сучасна Вінниця — це безліч музеїв, пам'яток, парків та скверів, де кожен знайде вид розваг собі до душі. Окрім того, Вінниця стала одним з небагатьох міст, куди мені захотілось повернутись ще раз, для більш вдумливого огляду. Саме на отриманні подібного букету вражень і грунтується моє захоплення подорожами. Після відвідин Вінниці я вже навіть забув про злощасну Вапнярку, ніч в якій сприймалась тепер як дрібна неприємність. Мені не хотілось залишати Вінницю, але я дав собі слово, що неодмінно повернусь сюди ще раз. І якщо станція Жмеринка — це перлина залізниці, то Вінницю справедливо можна назвати перлиною Поділля. Це місто стало для мене справжнім туристичним відкриттям, та подарувало масу позитивних емоцій. Та на цьому другий день подорожі не завершувався, адже попереду на мене чекала прогулянка містом Коростень, на знайомство з яким запрошую вас у наступному матеріалі.