Золотоноша : замальовки провінційного містечка

Читати першу частину.
Залізнична станція у Золотоноші знаходиться на самісінькій окраїні міста. До центру звідси близько трьох кілометрів пішим ходом. Таке розташування вокзалу нагадало подорож до Корсунь-Шевченківського, адже тоді також довелось трохи пройтись, для того, аби вийти до центральної частини міста. Так само, як і в Корсуні, залізничну станцію в Золотоноші з центром з'єднує достатньо довга вулиця Шевченка, по якій я і рушив. Назад дизель у сторону станції імені Тараса Шевченка відправлявся о 22 годині, а це означало, що у моєму розпорядженні близько чотирьох годин для прогулянки містом. Вулиця Шевченка, станція Шевченка, Корсунь і той Шевченківський. Як же все пов'язане на Черкащині з ім'ям видатного Кобзаря!

І хоч до центра можна було під'їхати на громадському транспорті, який реалізується автобусами ПАЗ, я за старою традицією вирішив пройтись пішки. Та перш ніж дійти до центру потрібно було подолати кілька кілометрів промзони. Тут же довелось побачити і місцеву непримітну автостанцію, яку нічим не відрізниш від звичайної міської зупинки громадського транспорту. Хоч від Золотоноші до Черкас їхати автобусом усього нічого, куди більш популярним видом транспорту залишається дизель поїзд, на якому я сюди приїхав. Нехай, проїзд у ньому займе трохи більше часу, однак, кожного разу дизель набитий під зав'язку пасажирами. Тому, кожного разу подорожуючи обіднім рейсом доводиться спостерігати картину, як після зупинки у Черкасах багатьом пасажирам не вистачає сидячих місць. І попри це, дизель є популярнішим за автобуси та маршрутки саме через свою економність. В цих краях чи не найяскравіше бачиш, що далеко не кожен в нашій країні може випити тієї славнозвісної віденської кави, як запевняв у цьому один політичний діяч.

Нарешті, після доволі депресивних промислових підприємств, почали виднітись житлові будівлі, а з паралельного боку вулиці нарешті можна було розгледіти щось схоже на пам'ятки. Тому, я поспішив перейти дорогу на пішохідному переході, який завбачливо розташувався якраз навпроти пам'ятника Дмитру Неверовському — герою далекої війни 1812 року. Народився Дмитро Петрович у Золотоніському районі, будучи нащадком славетного козацького роду, як зазначено на самому пам'ятнику. Батько Дмитра Неверовського також зіграв свою роль у житті Золотоноші, адже займав посаду городничого міста.

Один з головних символів Золотоноші — Свято-Успенський собор, який було зведено у 1909 році. Точніше кажучи, на початку 20 століття собор набув сучасного вигляду, адже до цього, на його місці стояв інший храм, 1845 року побудови, який однак згорів під час пожежі. А найперший дерев'яний храм з'явився ще у середині 17 століття. На сьогодні ж, Свято-Успенський собор — головний православний храм Золотоноші, а також, напевно, найбільш впізнавана будівля на території міста.

Також у центрі міста знаходиться гарний та затишний парк, названий на честь Тараса Шевченка, звичайно ж. На підході до нього, знаходиться цікавий покажчик, на якому вказано відстань від Золотоноші до різних міст світу. Також в парку знаходиться пам'ятник все тому ж Тарасу Шевченку. А із цікавих архітектурних будівель, варто відзначити колишню чоловічу гімназію, яку було побудовано у 1910 році. Однак, у 1943 році німці спалили будівлю. Та вже у 1957 році, її було відбудовано. Сьогодні тут знаходиться Будинок творчості для дітей та юнаків.

Загалом, Золотоноша видалась цілком симпатичним містечком. Так, назвати його туристичним язик не повернеться, однак все ж тут є що подивитись. У місті велика кількість старовинних будівель, які разом з новими локаціями створюють цілком презентабельний вигляд. Однозначно, у Золотоноші знайдуть щось для себе любителі історії та архітектури. Від себе можу дати пораду для туристів, незалежних від особливостей приміського сполучення, для того, щоб отримати максимальну кількість вражень, окрім самого міста, заглянути ще й в деякі місця Золотоніського району. Зокрема, заслуговують уваги Свято-Покровський Красногрірський монастир, неподалік Золотоноші, а також — літературний музей імені Григорія Сковороди в селі Коврай.

Моя ж подорож продовжилась далі, вже на Кіровоградщину, до міста Олександрія, про яке читайте згодом.