Із Черкас до Сміли "Сушкою": репортаж з моєї першої поїздки під паровозною тягою

Після літа завжди приходить осінь. І справа тут не тільки у зміні пір року, а ще й у певних особистісних трансформаціях. На жаль, цю осінь навряд чи можна було назвати вдалою для мене. Безрезультатні спроби знайти роботу, втрата інтересу до навчання, а разом з тим і похмурі роздуми про майбутнє змусили на певний час випасти зі звичного ритму життя, та під стать погоді на вулиці стати холодним та байдужим до всього. Таким чином, подорожі якось відійшли на другий план. З часів моєї останньої поїздки до Сум, яка відбулась ще наприкінці серпня, так і не вдавалось нікуди вирватись. Кілька разів поїздки, через різні обставини, зривались фактично за день до запланованої дати виїзду, а частіше ж за все, на те, щоб кудись поїхати банально не вистачало грошей.

Однак, приблизно за тиждень до Дня залізничника, гортаючи стрічку у Фейсбуці, у одній з груп, присвяченій подорожам залізницею, мені вдалось натрапити на анонс поїздки під ретро-паровозом, яку організовувала Асоціація Збереження Історії Залізниць України. Маршрут поїздки пролягав між Черкасами та станцією імені Тараса Шевченко, що було не так і далеко від Кропивницького. З урахуванням того, що поїздка на ретро-потязі була безкоштовною, а загальний бюджет подорожі за моїми підрахуками коливався близько 50-гривень, відмовитись від такого було просто недопустимо. До того ж, я ніколи до цього ще не їздив під паровою тягою, тому навіть не коливався щодо того, їхати чи ні. Окрім того, поїздка під паровозом зацікавила ще й мого друга, який хоч інколи складає мені компанію у поїздках, та все ж, залізниця не є основним його хоббі. "Тим краще!", подумав я, адже, хоч я і звик вже до того, що в більшість подорожей вирушаю сам, та все ж, навіть за наявності мінімальної компанії поїздка проходить геть по-іншому.

Втім, не одна поїздка в той час зривалась через різні обставини, тож про те, що вона відбудеться остаточно можно було судити лише тоді, коли ми з другом стояли на пероні кропивницького вокзалу. І, до речі, цього разу поїздка знову ледь не зірвалась у останній день, і я вже почав було думати про якесь прокляття, але, на щастя, цього разу все обійшлось.

Подорож розпочалась з електрички "Помічна - Олександрія", яка мала доправити нас до Знам'янки. До того, на вокзалі я не був ще з серпня, тож мій настрій був більш ніж піднесений. Не пам'ятаю точно про що тоді думав, але трохи біьше години у дорозі пройшли для мене дуже швидко. Електричка висадила нас на знам'янському пероні і помчала далі у напрямку Олександрії. Нам же треба було чекати трохи більше двох годин, до посадки на наступну електричку до станції імені Тараса Шевченка. Не стільки від голоду, стільки заради того, щоб згаяти час, ми відправились у місто, у пошуках АТБ. Взявши у дорогу води та їжі, ми повернулись на вокзал, де на одній з лавочок влаштували перекус. Погода стояла тепла, тож можна було сидіти на вулиці і не перейматись через холод.

Зробивши кілька фотографій вечірньої станції, ми придбали квитки в касі, та пішли на посадку. Окрім нас у вагоні було ще всього кілька чоловік. А до кінцевої станції з нашого вагону доїхали тільки ми одні. Загалом дорога пройшла за розмовами та жартами, тож не була томною. Хвилин за десять до 23-ї години ми прибули на станцію імені Тараса Шевченка. Далі починався найважчий відтинок подорожі, бо на вокзалі нам належало провести всю ніч - аж до 5-ї ранку, та дизеля до Черкас. Однак, іншого варіанту дістатись так рано до Черкас, а саме звідти старутвав ретро-поїзд, у нас просто не було. Тож, трохи побродивши по перону ми відправились у зал очікування. На щастя, нам вдалось зайняти місця ближче до виходу, де було порівняно свіже повітря. Потрібно було готуватись до важкої ночі, як морально так і фізично. Довга відсутність подорожей таки дала про себе знати і тоді я був максимально далекий від своєї найкращої форми, коли не спати 2-3 ночі у дорозі було для мене нормою. І хоч цього разу треба було витримати лише одну, але менш ніж за годину часу, згаяну за допомогою телефону та інтернету, очі почали зрадницьки заплющуватись. На щастя на вулиці стояла тепла погода, тож інколи можна було відволікатись та походити по перону, для того, щоб розім'ятись.

Близько п'ятої ранку на посадку нарешті подали дизель-поїзд до Черкас. Це означало, що наші нічні пригоди закінчились. На зміну ним прийшов новий день новий, який обіцяв бути набагато продуктивнішим. До Черкас дизель доїхав за годину. Ретро-потяг мав прибувати на вокзал Черкас близько 8-ї ранку. Ми ж прибули у Черкаси о 6-й, тож після ночі проведеної на станції імені Тараса Шевченка, сидіти на вокзалі нам вже не хотілось, тож, навіть не зважаючи, на дощ, ми пішли на невеличку прогулянку містом.

У Черкасах я вже був минулого літа, тож ця прогулянка була скоріше під дивізом "згадати все". Товариш теж не вперше був у цьому місті, тому ми вирішили прогудятись до Свято-Михайлвського собору, який на сьогодні є найвищим в Україні. Після цього, придбавши по магнітику на пам'ять,ми рушили назад на вокзал.

Прибули ми трохи, раніше, тому встигли побачити прибуття дизеля "Шевченко-Гребінка", а також зробити кілька фотографій станції з пішохідного мосту.

Ближче до зазначеного часу прибуття ретро-поїзда на пероні почали збиратись люди. Раптом з далеку почувся гучний та протяжний гудок паровозу, який навряд-чи можна з чим-небудь сплутати. Навіть не зважаючи на дощ, який через сильний вітер летів прямо в обличчя, велика кількість фанатів залізниці і просто зацікавлених людей, поспішили зустрічати "Сушку". А точніше, паровоз Су 251-86, який було побудовано 70 років тому - у 1949 році. Думаю абсолютно у кожного були неймовірні відчуття, коли паровоз прибував на станцію. І решту часу, аж до самого відправлення, "Сушка", ніби голівудська кінозірка, позувала для фотоапаратів та телефонів пасажирів.

Звичайно, не зайвим буде згадати і історію цього паровозу, адже ця поїздка організовувалась, зокрема і для того, щоб привернути увагу до того, в якому стані сьогодні знаходяться паровози, які вдалось вберегти від порізки на метал. Та про це, я ще неодмінно згадаю, а поки ж, знайомимось ближче з "Сушкою"!
Для тих, кого цікавлять технічні параметри паровозу, наведу деякі данні, надані Асоціацією Збереження Історії Залізниці ( АЗІЗУ) :

Побудований: 1949р. ( 70 років)
Потужність: 1565 к.с.
Конструкційна швидкість: 115 км/год
Довжина ( з тендером): 23,7 м.
Маса( без води й вугілля): 130 т.

Варто відзначити, що сьогодні Су 251-86 радує пасажирів регулярними туристичними маршрутами завдяки ГО "АЗІЗУ". Саме завдяки їхнім старанням, паровоз було відновлено та повернуто у придатний для роботи стан. В іншому є випадку, на Сушку чекала б така ж доля, як і сотні інших паровозів - цілковите розграбування та поріз на металолом. Насправді, Су 251-86 також був дуже близький до такої долі, якби 2008 активісти створеної ГО "АЗІЗУ" не викупили б цей паровоз, врятувавши його від порізки. А вже у 2011 року, силами фахівців Одеської залізниці та фахівців "АЗІЗУ", Су 251-86 пройшов капітальний ремонт у депо Цвіткове, де базується і зараз. Завдяки "АЗІЗУ" паровоз переживає новий етап свого життя, адже зараз його знімають у історичних фільмах, він є експонатом виставок, а також здійснює регулярні святкові поїздки.

Отож, повернемось на станцію Черкаси, звідки вже готовий був стартувати наш паровоз. Символічно, що практично одразу після відправки з Черкас, покращилась погода - на зміну неприємному дощу вийшло лагідне осіннє сонце. По дорозі можна було спостерігати захоплення багатьох людей, які спеціально виходили зустрічати паровоз. А ті ж, хто нелчікувано для себе побачив "гостя з минулого", спішили до кишень за телефонами, для того, щоб відзняти незвичний потяг. "Сушка" ж радо відповідала кожному протяжним гудком, з яким не міг зрівнятись жоден зустрічний потяг. Навіть, дизель поїзд Д1, який теж вже достаньо довго курсує на нашій залізниці, сприймався як щось абсолютно звичне та буденне. Обмінявшись вітальними гудкаим Су 251-86 та приміський Д1, розминувшись на станції Білозір'я, рушили у своїх напрямках: "Сушка" - до станції імені Шевченка, а Д1 - на Черкаси.

За годину паровоз прибув на станцію імені Тараса Шевченка, де зустрічати його також зібралось чимало натовпу. Після того, як "Сушку" заправили водою, вона знову повернулась на перон вокзалу, де її з нетерпінням очікувало чимало людей. Навіть не зважаючи на будний день, можна сказати, що поїздка пройшла з ажіотажем. Хоч, безпосередньо перед заходом багато хто скаржився через те, що поїздка запланована не на вихідний день. Втім, Укрзалізниця переживає настільки не найкращі часи, що випросити зайві вагони для святкового потяга можна було лише у будній день.

Паровоз Су 251-86 прикував увагу не лише фанатів залізниці, а ще й місцеве телебачення. Ось такий сюжет про "Сушку" вийшов на Черкаському Сусільному телебаченні:

На станції імені Тараса Шевченка стоянка паровоза зайняла близько години, після чого він знову вирушив у зворотньому напрямку до Черкас. Загалом в той день, розклад потяга виглядав так:

Назад у Черкаси ми їхати не стали, бо за такого розкладу, не встигли б повернутись до Кропивницького у запланований час. Тому, після відправки паровоза нам залишалось провести ще годину у Смілі, яка однак, у порівнянні з нічними 5 годинами видавалась справжньою дрібницею. Підікріпившись смачною та дешевою піцою ми стали чекати на електрчку з Миронівки до станції Знам'янка. Втім до самої Знам'янки нам їхати не потрібно було. Наш маршрут пролягав до станції Чорноліської, а далі на нас очікувала ризикова 7-хвилинна пересадка на електричку до Одеси, яка курсує через Кропивницький.

Приводу для хвилювань додала ще й контролерша, яка сказала, що через закритий роз'їзд на станції Цибулеве, наша електричка може затриматись. Такий розклад справ нас зовсім не влаштовував, бо в цьому випадку довелось би їхати до Знам'янки, а звідти довелось би діставатись Кропивницького автобусом. Такий варіант був і дорожчим і довшим за часом, тому зовсім не влаштовував нас. Однак, коли в Цибулевому наша електричка, пропускаючи потяги один зі іншим, почала істотно відставати від графіку, здавалось, що варіанту зі Знам'янкою не уникнути.
Втім, як виявилось, ми не одні повинні були здійснювати пересадку, а тому контролерша дещо підбадьорила нас, повідомивши, що нашу електричку чекатимуть у Чорноліській. Запізнившись хвилин на 10, наша електричка прибула на станцію Чорноліська. На сусідній платформі ми побачили людей, та зелений сигнал світофору. Це означало, що одеська електричка теж запізнюється, але незабаром прибуде на станцію. Її очікування зайняло рівно одну викурену сигарету і задоволені зекономленими коштами і часом, ми їхали додому.

Після прибуття у Кропивницький, ми з другом обидва були задоволені поїздкою. Так, нам довелось провести важку ніч на станції імені Тараса Шевченка, однак воно явно того вартувало, адже перше наше знайомство з Су251-86 залишило просто неймовірні враження. Про ту поїздку ми згадували і задовго після її завершення. Очевидно, вона стала одним з найяскравіших моментів 2019 року. Тож, ми сповнені бажання зустрічатись з "Сушкою" і надалі.